Логіка Комітету зрозуміла: якщо НАБУ передало у «Дзеркало тижня» для публікації матеріали досудового розслідування, то НАБУ мало б спочатку провести відповідний тендер і публічно вибрати чесне та непідкупне видання, яке запросить найменшу ціну за публікацію. А якщо ж НАБУ фінансує Мостову, минаючи кошторис видатків НАБУ, то цікаво, де він бере на це гроші – невже співробітники НАБУ скидаються з кожної зарплати на підтримку чесної та непідкупної української журналістики?
До речі, з такої нагоди пригадав історію, яка трапилась 11 років тому. Грудень 2014 року. Сиджу вдома й працюю над черговою статтею. Лунає телефонний дзвінок. Беру слухавку:
- Слухаю Вас.
- Добрий день, а можна запросити до телефону Юлію Володимирівну?
- Ви маєте на увазі Тимошенко?
- Ні, Юлію Володимирівну Мостову, головного редактора «Дзеркала тижня».
Голос знайомий, але я не можу пригадати, де я його чув. Тим не менш, відповідаю:
- Ви знаєте, Юлія Володимирівна зараз ділить гроші, отримані за чергову замовну публікацію, і тому не може підійти до телефону.
Кладу слухавку. За півхвилини знову виклик з того ж самого номера. Беру слухавку. Той же ж самий голос питає:
- Володимире Марковичу, це Ви? А я – Генеральний прокурор України Віталій Ярема. Я хотів зателефонувати Мостовій, але переплутав номери. А, що, вона дійсно така продажна?
- Віталію Григоровичу, - кажу я у відповідь, - ну подумайте самі, з чого живе ця профура, якщо її газета має мізерний тираж, та й той здається щотижня в макулатуру, оскільки «Дзеркалом тижня» гидують підтиратись навіть дами з київської Великої кільцевої дороги?
- А-а-а, ну тепер зрозуміло…