30 червня, 20:48
Хроніки столичного дерибану без шуму й пилу
На перший погляд, будівельний гігант із комунальним сертифікатом народження та радянським родоводом не мав жодних шансів стати зоною підкилимного протистояння між найвпливовішими фігурами Банкової. Але в Києві 2012 року — на тлі зламу адміністративних вертикалей та експансії "донецьких" — «Київміськбуд» став саме таким трофеєм: мовчазним, але прибутковим.
Кравець проти Льовочкіна: тіньова війна за столицю
Після 2010 року, коли країна остаточно перейшла в ручне управління, столиця опинилася у винятковому положенні: формально — мер є, але без повноважень; неформально — керують ті, хто ближче до резиденції в Межигір’ї. Саме тоді почався поступовий перерозподіл активів між двома полюсами впливу — "куратором політичного процесу" Льовочкіним і "завгоспом режиму" Кравцем.
Льовочкін контролював депутатські більшість і столичні фракції. Кравець натомість володів тим, що дійсно має вагу — схемами, бюджетами, господарською вертикаллю і неформальним правом "застовпити" ласі активи. Саме в цьому ключі й варто розглядати долю компанії, 80% якої належать місту, але яку швидко позбавили міського контролю.
Але незабаром «двовладдя» тріснуло: Кравець вирішив грати в соло. Використовуючи посаду завідувача Державного управління справами (ДУС), він встановлює повний економічний контроль над містом. Усі ключові посади отримують його земляки з Полтавської області:
- Олександр Попов — голова КМДА (ексмер Комсомольська),
- Анатолій Мельник — прокурор Києва (ексзаступник прокурора Полтавщини),
- Олександр Плужник — голова УБОП Києва,
- Юрій Парамонов — СБУ Києва,
- Руслан Крамаренко — заступник Попова з фінансів,
- людина Кравця — президент комунального будівельного гіганта «Київміськбуд».
Весна 2012: час великого перепризначення
На перший план виходить малопомітна на публіці, але надзвичайно важлива подія: у квітні 2012 року відбулася "заміна вивіски" на керівництві компанії. Стару управлінську команду усунули під приводом "оптимізації" та "оновлення". Насправді ж, це була добре скоординована операція — без силовиків, без скандалів, але з чітким політичним сигналом: "Київміськбуд" перейшов у нову юрисдикцію.
Нова команда прийшла не сама: разом із нею прийшли нові лінії доступу до міських земель, каналів фінансування, комунального майна. Систему погоджень у КМДА паралізували, щоби зруйнувати опору попередньої групи впливу. Той, хто контролював подачу до містобудівної ради, контролював будівництво. А значить — і фінансові потоки.
Як виглядає дерибан без матюків
Щоб зрозуміти, що сталося далі, не потрібно мати доступ до СБУ чи НАБУ. Достатньо подивитися на міські ділянки, які з 2012 року одна за одною потрапляли в комерціалізований обіг: Сінний ринок, Глибочицька, Почтова площа. Там, де мали бути школи й лікарні, з’являлося елітне житло. Риторика була стандартна — "реконструкція соціальної інфраструктури". А на виході — ЖК «Панорама Печерська» в лайт-версії.
І все це — без жодного рішення сесії про приватизацію.
Головне — тиша
Попри те, що до 2013 року об'єкти будувалися вже за новими схемами, ні прокуратура, ні Рахункова палата, ні правоохоронці не мали питань. Бо ключ до всього — не документи, а лояльність у кабінетах, куди знову заходили люди з Полтавщини — тихо, системно, без піару. Саме ця тиша стала головною запорукою тривалого існування схеми.
Після Майдану — нічого
Здавалося б, 2014 рік мав би змінити все. Але ні. Люди, які отримали індульгенцію на посади до Революції Гідності, лишилися. Формально — як менеджери з досвідом. Фактично — як бенефіціари старих домовленостей. Адже папки з погодженнями, які підписувалися у 2012–2013 роках, перетворювалися після Майдану на "історично сформовані зобов'язання міста".
Київ як кишеня
З того часу «Київміськбуд» фактично став бюджетним екскаватором, який виїжджає тільки за попереднім погодженням у потрібному кабінеті. Звідти й тиха участь у «Великому будівництві», і лобізм через депутатів, і дивовижна неспішність правоохоронців, коли мова заходить про аудит проектів із 2012–2013 років.
Історія без імен
Ми свідомо не згадували прізвищ. Бо іноді ключова фігура — це не людина, а функція. Функція "розпорядника Києва" існує й далі, незалежно від прізвищ на табличках. І допоки ця функція зберігається в тіні — жоден «Київміськбуд» не буде справді комунальним.
🔍 Далі буде. Ми не забуваємо — просто вичікуємо, коли мова про "втрачений Київ" перестане бути метафорою.