5 червня, 09:27
На початку весни 2025 року в Україні стався прецедент, який змушує поставити під сумнів реальність конституційних гарантій свободи слова в умовах воєнного стану. Йдеться про позасудове блокування персонального блогу військовослужбовця ЗСУ, журналіста та викривача Володимира Бойка — на підставі звернення Уповноваженого ВРУ з прав людини Дмитра Лубінця, який, за твердженням журналіста, привласнив гуманітарну допомогу та державне майно.
📵 Блокування «за проханням» об’єкта розслідування
За словами Бойка, після оприлюднення матеріалу «Уповноважений з корупції», в якому йшлося про оборудки з автівками, що передавались міжнародними правозахисними організаціями для евакуації дітей, блог «Хроніки Українських Йолопів» було блоковано за ініціативою самого Лубінця. Той звернувся до голови Держспецзв’язку, бригадного генерала Віктора Потія, з проханням обмежити доступ до ресурсу.
Причиною вказано нібито розголошення персональних даних бухгалтера Секретаріату Уповноваженого, Олега Якименка, на якого, як стверджується, були оформлені викрадені автомобілі.
У відповідь Держспецзв’язок заблокував не лише особистий блог Бойка (volodymyrboyko.com), а й усі ресурси, які передрукували його матеріал, зокрема дзеркало:
🔗 https://volodymyrboyko.wordpress.com/2024/11/17/lubinets/
⚖️ Без суду і слідства: нова норма?
Бойко звернувся до суду, оскаржуючи дії Національного центру оперативно-технічного управління електронними комунікаційними мережами (НЦУ) при Держспецзв’язку. У відповідь на позов Центр офіційно визнав: блокування здійснене позасудово, на підставі оцінки «потенційної загрози», без будь-якої незалежної перевірки чи експертизи.
У відповідному документі НЦУ зазначено:
«Позивач не має жодних доказів, що оприлюднена ним інформація не завдає шкоди державним інтересам або не порушує законодавство про персональні дані».
Тобто, згідно з цією логікою, викривач повинен заздалегідь доводити державним органам свою правоту, перш ніж опублікувати розслідування — інакше його сайт буде заблоковано.
📛 Лубінець — омбудсмен чи цензор?
Найбільш парадоксальною виглядає роль самого Уповноваженого ВРУ з прав людини, чия конституційна місія — захист прав і свобод громадян, а не ініціювання обмежень свободи слова. У цьому випадку омбудсмен діє як інструмент цензури та репресії, що прямо суперечить його мандату.
«Неможливо уявити, щоби щось подібне могло трапитись за Януковича. При Януковичу Україна була автократією. А нині – це феодальний тоталітаризм, де закони не працюють», — коментує Володимир Бойко.
📌 Юридичний контекст
1. Статус Уповноваженого ВРУ з прав людини (омбудсмена)
🔴 Уповноважений ВРУ з прав людини НЕ має повноважень вимагати блокування сайтів.
Його функції визначено Законом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини", де основна мета — захист прав і свобод людини і громадянина, а не контроль інформаційної безпеки.
Відповідно до закону:
Омбудсмен не є органом національної безпеки.
Він не має повноважень самостійно ініціювати блокування вебресурсів, навіть за ознаками розголошення персональних даних.
Він може лише реагувати на порушення прав людини, зокрема у сфері захисту персональних даних, шляхом подання подань, звернень або ініціації перевірок, але не оперативних дій з блокування.
2. Держспецзв’язку і блокування сайтів
✅ Держспецзв’язку, згідно із законом «Про електронні комунікації» (ст. 32) та «Про національну безпеку», справді може брати участь у тимчасовому обмеженні доступу до інтернет-ресурсів за наявності рішень уповноважених суб’єктів, наприклад:
СБУ
РНБО
Судові органи
‼️ Але рішення про блокування не може бути ініційоване виключно Уповноваженим ВРУ з прав людини, і тим більше не з міркувань державної безпеки.
3. Формулювання про «конфіденційні дані особи, яка підозрюється в корупції»
🔺 Інформація про публічну особу, зокрема особу, що є фігурантом антикорупційного розслідування, не завжди підпадає під режим конфіденційності:
Якщо дані були отримані із відкритих джерел або офіційних документів, це не є порушенням закону про персональні дані.
Якщо журналіст посилається на дані, що мають суспільний інтерес (згідно з практикою ЄСПЛ), це може бути виправдано.
📌 У документі вказано: «Позивач не навів жодного підтвердження того, що оприлюднена ним інформація є достовірною, отримана законним шляхом і не несе загрози...» — це сумнівне твердження з точки зору стандартів свободи слова.
4. Конфлікт із Конституцією України
📜 Ст. 34 Конституції гарантує право на свободу вираження поглядів та поширення інформації, крім випадків, коли:
розголошення становить загрозу нацбезпеці;
порушує права інших осіб;
поширює конфіденційні дані без правової підстави.
🟡 Документ подає блокування ресурсу як технічний захід, що не потребує оцінки змісту або незалежної експертизи, що суперечить принципу верховенства права.
5. Загальний висновок
📌 Юридично недопустимим є блокування сайту за ініціативою Уповноваженого ВРУ з прав людини, навіть якщо йдеться про конфіденційність чи захист репутації публічної особи.
📌 Дії НЦУ мають вигляд перевищення повноважень у разі, якщо вони здійснюють обмеження доступу до ресурсу без:
судового рішення,
участі РНБО,
доказів реальної загрози національній безпеці.
позасудове блокування сайтів можливе лише в умовах воєнного стану, і лише за ініціативою органів безпеки (СБУ, РНБО), а не омбудсмена.
Закон «Про захист персональних даних» передбачає санкції лише в разі доведеного неправомірного розголошення — при цьому інформація про публічну особу, що має суспільне значення, не завжди вважається конфіденційною.
📣 Замість висновку
Прецедент блокування блогу журналіста та військовослужбовця ЗСУ на підставі скарги посадовця, який став об’єктом антикорупційного розслідування, є проявом перетворення інформаційної безпеки на інструмент розправи. Коли омбудсмен діє не як захисник прав, а як архітектор приватної цензури, це свідчить про глибоку деградацію державних інституцій.
📌 Справа має ознаки маніпуляції нормами законів про нацбезпеку для обмеження критичної публічної інформації.